Історія перша – Збори, та наш переліт до Канади

Вступ

Пролетіло майже три тижні нашого життя в Канаді і напевно настав час описати всю нашу історію, збори, переліт, перші кроки в Канаді. Почати треба з моменту підготовки до переїзду та власне описати сам переїзд.

Пакування речей

Багато хто знає, як довго ми займалися сортуванням та упаковкою наших речей в Києві. Багато чого необхідно було відсортувати за принципом «треба (залишити) – не треба (викинути)», потім із «треба», що залишилося, було відсортовано багато речей для будинку для людей похилого віку і дитячого будинку, багато всього пішло в притулок для тварин. Багато книг, речей, меблі, техніка були роздані нашим родичам, друзям і знайомим.

До кінця останнього тижня перебування у Києві, у нас в квартирі залишалося зовсім небагато речей – сумки, які ми брали з собою в літак, котяча клітка та речі, які ми відправляли як вантаж, що не супроводжується. Речі, які йшли як не супроводжуємий вантаж, у нас забрала компанія-перевізник за пару днів до вильоту. Ніч перед вильотом була не з легких, довго поспати не вдалося. О 3:00 ночі (або ранку), 23 листопада 2009 року, ми вже всі запакувалися в таксі та поїхали до аеропорта Борисполь.

Оформлення кота в аеропорту Борисполя

У Борисполі ми знайшли місцевого ветеринара та отримали міжнародну довідку для вивезення нашого кота. Потім сплатили квиток для кота у касі KLMа та поквапилися на реєстрацію. Там нам дали посадочні талони на обидва наші літаки – Київ-Амстердам та Амстердам-Калгарі. Після реєстрації нам довелося пройти через червоний коридор митниці, т.к. ми вивозили “фауну” - кота. Там великих заминок не сталося і, заповнивши декларацію та відповівши на запитання «Мета візиту» - «Особиста, от і зворотній квиток через рік», ми пішли до прикордонників, попередньо віддавши кота в клітці співробітнику аеропорту, який присягнув нам, що ми отримаємо нашу животину в цілості та безпеці в місті призначення - Калгарі.

Кота було дуже шкода, але робити було нічого, бо в літак його не пускали. У прикордонників до нас питань не було і, перевіривши наші паспорти, нас пропустили до гейтів. Ми не вірили своїм очам, що все пройшло так гладко з нашими службами. Я прочитав багато відгуків про митницю та прикордонників Борисполя, які, бачачи імміграційну візу, починають «вставляти палиці в колеса». У нашому випадку все пройшло швидко та без будь-яких проблем з боку офіційних осіб.

Переліт Київ-Амстердам не був стомлюючим, сервіс був на рівні МАУ (не добре і не погано). Я кілька разів спитав стюардесу про температуру в багажному відділенні, пояснивши, що у нас там кіт, і я хвилююся. Панночка була не дуже привітна і запевнила нас, що «з вашим котом нічого не станеться». Отже, ми могли тільки здогадуватися, як йому там.

Пересада в Амстердамі

В Амстердамі ми провели 4 години між рейсами, ходячи різними магазинами в аеропорту Шипхолл. Перед посадкою в літак, що прямує в Калгарі, ми пройшли ще один «сек’юріті чек».

Сам політ в аеробусі, рівень сервісу і їжі (годували 2 рази, плюс ще 2 рази  приносили всіляку дрібну їжу - морозиво, чіпси та інше) можна описувати довго. Все було просто на 5+. Стюардеса прикололася, і на моє запитання про кота, посміхаючись, сказала: «У мене ніколи не було кота, тому я не знаю, як їх доглядати. Температура у багажному відділенні підтримується на рівні +21С. Пілоти запитують, чи це нормально для вашого кота, чи треба щось поміняти». Ось і різниця між двома стюардесами.

Політ тривав близько 9 годин, і ми ніби летіли назад у минуле. Вилетівши в 14:30 за голландським часом, ми прилетіли в 15:50 (або 3:50 після обіду, як кажуть місцеві) за калгарійським, цього ж дня.

Прибуття в Калгарі

Підлітаючи до Калгарі, ми не побачили гір, лише «степ та степ». Щоправда, підлітали до міста ми з північного сходу, а гори знаходяться на південному заході.

М’яка посадка, очікування на вихід першого класу, вихід із літака і… тунель, на стінах якого висять вітальні плакати а-ля «Welcome to Calgary!» і «Вам ще йти близько 5 хвилин до прикордонників, а за 20 хвилин ви зможете дістатися до центру міста» або «Вам залишилося йти 4 хвилини до прикордонників, а за 1,5 години ви зможете дістатися чудових гірськолижних трамплінів», і т.д.

Коридорами на машинах для гольфу їздили співробітники аеропорту, одягнені в червоні сорочки та ковбойські капелюхи, і пропонували людям похилого віку підвезти їх до прикордонників. Ми себе до літніх не зараховували, тому гордо тягнули свою ручну поклажу самі. Що сказати, коридорчики могли б зробити і коротше. Біля прикордонників черга була невелика і, зачекавши кілька хвилин, ми підійшли до стійки.

Панночка-прикордонник задала нам пару питань на кшталт «Як добралися, як самопочуття і т.д.», сказала «Велкам ту Кенеда», і вказала шлях до імміграційного офіцера. Там черги практично не було, і ми дуже скоро підійшли до… знову ж таки панночки-офіцера. Тут нам поставили набагато більше запитань, переглянули імміграційні папери, перекреслили фломастером одноразові візи в паспорті. Нас привітали із приземленням, сказали, що з цієї хвилини ми постійні жителі Канади і маємо дотримуватися законів країни. Панянка-офіцер пообіцяла, що картки постійних жителів (PR cards) ми отримаємо поштою протягом місяця. Ці картки є багаторазовою візою в Канаду, якщо ми захочемо виїхати з країни. Вона побажала на прощання «Велкам ту Кенеда», і ми вийшли до каруселів з валізами.

Наші сумки самотньо стояли біля каруселі, мабуть, співробітники аеропорту їх зняли зі стрічки. Неподалік стрічки стояла клітка з нашим котом. Ми дуже зраділи, коли побачили його в цілості та безпеці. Він таки героїчно переніс цей нелегкий для нього переліт. Взявши візок, завантаживши наші пожитки, і поставивши клітку нагору, ми пішли здаватися митниці. На митниці знову… панночка-офіцер. Я там мужиків взагалі не бачив, напевно робота дуже нервова. Митниця, мельком глянувши на наші сумки, переключила свою увагу на кота. Сюсюкала з ним, питала як звуть, як переніс політ і таке інше. Паралельно вона заповнювала якісь папери. Пізніше з’ясувалося, що то папери на кота. Я заплатив мито за кота (30 канадських баксів), і почувши вже знайоме «Велкам ту Кенеда», ми вирушили до зали зустрічаючих.

Ось так, витративши близько 20-30 хвилин, ми пройшли три служби, а також оформили перший наш документ – PR картки. Все просто, з усмішкою і без напруження. Ми були дуже раді, що всі формальності пройшли так швидко, і стали чекати на нашу знайому, зайнявши кілька крісел у залі очікування. З принад «капіталізму» - безкоштовний інтернет в аеропорту. Купивши каву, ми стали відписуватись нашим рідним, що з нами все ОК.

Думаю, достатньо для першої частини. Трохи згодом напишу про перші дні в Калгарі.